Скоро вже місяць, як для збірної України з футзалу завершився чемпіонат світу – 22 вересня в матчі 1/8 фіналу наша команда поступилася збірній Аргентини 0:1. Про нього і не тільки в ексклюзивному інтерв'ю Sport.ua розповів гравець збірної України та харківського «Локомотива», один з лідерів збірної і один з кращих гравців країни Дмитро Сорокін. Любителі футзалу пам'ятають, що саме помилка Дмитра на 49-й хвилині, коли він заробив шостий фол, а аргентинці реалізували 10-метровий, і призвела до поразки збірної України.

Але розмова з Дмитром почався з поточних справ його «Локомотива», який у своєму останньому матчі чемпіонату Екстра-ліги програв «Титан-Зорі» 0:5.

- Дмитро, всередині команди вже була розмова – що ж сталося? Таких великих поразок команда не зазнавала вже дуже давно.
- Та вже, навіть якщо сильно задуматися, то й не пригадаєш, коли ми програвали з таким рахунком... Якщо пропустили п'ять м'ячів, значить, причина в нас – недопрацювали. П'ять м'ячів пропускати – це катастрофа. Недооцінки не було, виходили грати на перемогу, але пропустили два безглуздих голи. Суперник окопався в обороні, і важко було його розкрити. Били, били, але м'яч не ліз у ворота. Грали з п'ятим польовим – вже у порожні не забиваємо. Виходимо «2 в 0» – не забиваємо. Не забиваєш ти, забивають тобі. Так вийшло, що ми програли боротьбу, «Титан-Зоря» і не так багато завдала ударів по воротах, але 5 м'ячів залетіли.

- Напевно, для такої команди, як «Локомотив», в якій чимало «збірників», це удар по самолюбству?
- Приховувати не буду – звичайно. Пропустити 5 м'ячів... Ми програли боротьбу, ось що головне. Ми можемо і не забити, але пропускати стільки м'ячів ми не повинні.

- Як будете виправляти ситуацію?
- Життя рухається далі, гра пройшла, і її вже назад не перемотаєш, і нічого не зробиш. Треба забувати цю гру, йти далі, працювати, щоб таких прикрих випадків більше у нас не було. Працювати на тренуваннях.

- Зараз у вас за календарем три суперника, один краще іншого. «Продексім», «Енергія», «ХІТ» – напевно, ігри з ними і будуть показовими, чи зроблено висновки?
- Так, думаю, це будуть цікаві гри, і ми будемо прагнути реабілітуватися перед своїми вболівальниками. Та й самим собі довести, що в Покровському був випадковий зрив.

- Програні матчі в тобі довго залишаються, або ти швидко перемикаєшся на наступні матчі?
- Такі ігри потрібно швидко забувати, щоб йти далі. Якщо ти будеш про них думати, будеш ходити пониклий, то з цього нічого доброго не буде. Після 0:5 до приїзду додому в Харків ти сидиш і думаєш, як же це сталося. Але проходить день-два, і вже треба далі дивитися – нова гра на носі.

- Але, напевно, є такі програні матчі, які просто так не забудеш? Це ми вже переключається з тобою на розмову про Колумбії. Матч з Аргентиною згадуєш?
- Так... (зітхає). Він буде довго згадуватиметься. Шостий фол – це моя найбільша помилка, що я зробив у збірній України. Я розумію, що я підвів хлопців, які билися всі 4 тайми, а особисто для мене – це дуже великий і гіркий урок. Але у футболі таке трапляється. 

- На підтримку тобі скажу, що футзал – це все-таки командний вид спорту. І скільки таких випадків, коли після програних матчів тренери підкреслюють, що не можна все валити на одного гравця. Якщо програли – значить, всі десь недопрацювали.
- Все правильно Ви говорите, це командний вид спорту. Але все одно – це шостий фол, і він став вирішальним. Якщо б він у підсумку нічого не вирішив, я б по-іншому дивився. А так – ми могли пройти далі, але моя помилка підвела всіх.

- Особисто для мене незрозумілими були два фоли збірної України в Колумбії. Це фол Сергія Коваля в матчі з Бразилією, з якого нам забили перший м'яч, і твій. Який твій стан був у той момент? Це забудькуватість, або поріг втоми був такий, що не контролював себе? Напевно, тренери просили і попереджали – не фолити. Зрозумій правильно моє питання – тут немає бажання образити. Це могло трапитися з кожним – скільки ми бачимо і у футболі, коли футболі і рукою нез'ясовно грають, і пенальті, не піддаються логіці, заробляють.
- Ми розбирали ці моменти, ми знали, що аргентинці провокують. Як тільки ми більш агресивно граємо, вони провокують, і ми заробляємо фоли. Це був вже другий додатковий тайм, і, схоже, що вже вимкнулася голова, стало менше концентрації. Ось і сталася така дурість. Мені здається, що я втратив концентрацію, голова вимкнулася, і зробив цей фол, який був просто не потрібен. 

- Більшу частину матчу проти збірної Аргентини ви відбивалися, але щоб перемагати, потрібно перегравати суперника. За рахунок чого збірна України збиралася це робити? Це по ходу матчу так і залишилося загадкою.
- Перш за все, повинен був бути командний дух. У нас не було установки лише відбиватися. Але коли вже все йде на майданчику, не завжди виходить втілювати, про що говорилося до гри. Не вистачило до кінця віри, що ми можемо з ними грати, ми можемо їм забити. Раз не вийшло забити, два не вийшло, і починає здаватися, що ми не так граємо. Але ще раз підкреслю, такої установки – відбиватися – не було. Але щось у нас таке є – як граємо з сильними суперниками, ми чомусь боїмося проявити своє «я».

- От і хотілося б у цьому розібратися. Говорити, що збірна України – не досвідчена команда, просто не серйозно. Як тільки закінчився для нас чемпіонат світу, я не полінувався з калькулятором підрахувати, який же середній вік у збірної України. Як ти думаєш, скільки?
- Не замислювався над цим. 29?

- 29,2 року. Так це, якщо не вважати, що Дні народження у Овсяннікова, Бондаря і Іваняк незабаром після чемпіонату світу. А то і всі 30 набігло. Ви вже стільки великих турнірів пройшли! Скільки особисто у тебе їх за плечима?
- Два чемпіонати світу і три чемпіонату Європи.

- Чому ж тоді в самий піковий момент вся команда зажалась, і грала в те, що ми бачили – навіть не знаю, яким словом це назвати?
- Я собі теж не раз задавався цим питанням – чому ми... Ай, як би сказати? Починаємо боятися самих себе, чи що? Але ми можемо! Ну, не сказали ми ще того, що можемо сказати! Ми можемо краще грати, ми можемо більше! Але звідки ця психологія в критичний момент береться – боязнь пропустити? І в результаті, ми адже ці голи і пропускаємо. 

- Якщо взяти останні 2-3 роки, то збірна України переграла з дуже багатьма провідними командами світу – команда повинна була звикнути грати проти сильних збірних, і були всі передумови, щоб зіграти успішно. Тим парадоксальніша, що готувалися-готувалися грати проти сильних команди, а в підсумку зіграли з Аргентиною те, у що зіграли. Як же долати внутрішній бар'єр? Тут більше питання на майбутнє. Час летить – прийдуть і нові великі турніри. Дмитро, може, вам ще й психолога в збірну підтягнути?
- Щоб перегравати такі команди, як Іспанія, Аргентина, Португалія, напевно, потрібно в 3-4 рази інтенсивніше працювати на тренуваннях. Це в першу чергу. Якщо ти не працюєш на тренуванні – ну, ти не зіграєш в грі! А у нас щось є таке в менталітеті – як-то в грі воно вийде. Ні! Насправді все виходить від тренування, дисципліни і самовіддачі. А на рахунок психолога – чув таку думку, що вони можуть багато чого тобі радити, але ти все одно вийдеш і не заб'єш.

- Дмитре, ось давай подивимося на наші кілька останніх чемпіонатів світу і Європи, і вийде – все в самому кінці і все не в нашу користь. Чемпіонати Європи в Угорщині, Хорватії, вже в цьому році – Сербія, тепер Колумбія. Що з вами, кращими футболістами країни, відбувається в заключні хвилини, миті? Це триває з турніру на турнір, а значить, можна говорити про систематику.
- Так, якщо взяти статистику, то виходить вже систематично. Так відразу відповісти на питання, що відбувається – мені важко. Чому в останні хвилини і секунди ми не можемо зібратися і зосередитися? Може, не заслуговували тоді перемог, якщо це відбувається? Перша відповідь – може, десь недопрацьовуємо? Не вчимося на своїх помилках?

- Гра з Аргентиною була 22 вересня, і ви до цього моменту вже три тижні були, як в акваріумі – одні і ті ж 14 футболістів перед очима плюс тренери навколо, одні і ті ж стіни, вид з вікна готелю, зрештою, одна і та ж їжа в ресторані. Не було вже до грі з Аргентиною психологічної втоми від цього одноманітності?
- Чим далі ти йшов по турніру, тим, скажу, психологічно було важче. Тому, напевно, чемпіонат світу і виграє найсильніший. Хто більше хоче, хто більше терпить. Був такий момент – десь воно все накопичується, все однакове. Це нелегко. Тут ще і кожна відповідальна гра – ходиш, налаштовуєшся. Але розумієш – якщо приїхали, то треба вигравати. І ми хотіли вигравати, ми так довго разом, жили однією ідеєю – але так нікуди і не вийшли.

- У нас тут в Україні є народна забава в спорті – говорити про те, КОМУ ми програли.
- Ми ж не знали, що Аргентина стане чемпіоном світу, і, мені здається, що це порожні розмови.

- Може, нам у ФІФА комплект срібних медалей попросити?
- Ні, нам таких срібних медалей не треба. Я все-таки сподіваюся, що ми покажемо своє «я», і привеземо в Україну заслужені медалі. Потрібно і ми будемо працювати – головне, вірити в це, в себе і свої сили. Тоді все вийде.

- Коли вже все закінчилося, якась оцінка з вуст керівництва Асоціації футзалу вам була озвучена?
- В першу чергу, що ми не виконали поставлене завдання. Сказали, що нам є куди рости, і потрібно, щоб кожен задумався про те, що ним було зроблено в зіграних матчах. Задумався над тим, що він ще може зробити. Ось, в принципі, і все. Всі і так це прекрасно розуміли, і всі були засмучені. Багато слів ніхто не говорив. 

- Ігри чемпіонату проходили, коли в Україні була глибока ніч. Вже по приїзду, у друзів, родичів дізнавався – вони вночі стежили за іграми? Або вранці вставали, дізнавалися рахунок?

- Так ми і по ходу чемпіонату спілкувалися. Бувало, що і вранці дізнавалися – дружина з дитиною вночі спали. З ними поспілкувалися – вони вже спати, а в Колумбії тільки день починався. Вони вранці прокинулися, а ми лягаємо. Дружина після чемпіонату підтримала – вже нічого не повернеш. Помилка є помилка. Батьки про останній фол запитували, що сталося. Всі все бачили.

- Ти за свою кар'єру багато де поїздив. Чим тобі Колумбія, крім футболу, запам'яталася? У нас вона асоціюється, сам знаєш з чим.
- Мені Колумбія здалася брудною – мені вона не сподобалася. Якщо порівнювати з Бразилією, Таїландом у Колумбії особливо-то і не було куди піти. Ми їздили в гори – це так, це сподобалося... 

- А атмосфера чемпіонату світу відчувалася? На вулицях, по телебаченню? Судячи з телекартинки – на деяких матчах залах до повної заповнюваності було далеко.
- Ми були на грі Бразилія – Іран – дуже багато було людей. Вони там вболівають за тих, хто грає в більш видовищний футбол. Якщо бачать, що судді комусь підсвистують, вони на це дуже гостро реагують. Так, на деяких іграх були напівпорожні трибуни, але там ігри проводилися в дуже великих залах. Якась атмосфера свята була, але, якби чемпіонат Бразилії був, то там, напевно, все було б на більш високому рівні.

- 21 жовтня відбудеться жеребкування відбіркових турнірів чемпіонату Європи 2018 року. В одній з груп – наскільки я знаю, матчі в Києві пройдуть. Те, що ігри пройдуть перед своїм глядачем, додаткова мотивація?
- Ми коли в Одесі гру плей-офф грали, ми взагалі були під неймовірним враженням. Стільки людей прийшло, яка була атмосфера! У нас люблять футзал! Було несподівано – адже ми в Словаччині 6:0 виграли, і було зрозуміло, що ми путівку на чемпіонат світу не упустимо. Велике спасибі всім, хто прийшов в Одесі у Палац спорту, адже там платні квитки були.

Я думаю, якщо дійсно це буде, то ажіотаж і свято буде не менше. Паркет у нашої Асоціації футзалу є, так? Це вже здорово! Коли багато глядачів, атмосфера класна, і ти вже й по-іншому граєш. А коли на трибуні сидить три людини, ти і сам на майданчику засинаєш. Я думаю, що для українського футзалу це буде дуже хороший турнір, так і для всієї України. Залишилося тільки в збірну України на той турнір потрапити... 

За матеріалами сайту Sport.ua